Без вікон та комунікацій: як живе Північна Салтівка у Харкові

Північна Салтівка з перших годин війни зазнала страшних ракетних ударів. Ще пів року тому район був схожий на місто-привид. Зараз же, живучи серед руїн і понівечених висоток, люди намагаються повернути Салтівку до життя. Як живе район — читайте у репортажі Новини.LIVE.

Північна Салтівка — найбільш постраждалий від обстрілів житловий масив у Харкові. До 24 лютого тут мешкало 200 тисяч людей. Коли ж росіяни взялися буквально розстрілювати багатоповерхівки з танків та артилерії, мешканці покидали свої домівки. Деякі будинки на Салтівці пережили більше десятка прямих влучань. Близько 300 житлових будівель у цьому районі не підлягають відновленню. Комунікації через обстріли також були зруйновані.

Після звільнення Харківської області, зокрема населених пунктів поблизу салтівського житломасиву, обстріли закінчились, і люди почали повертатись. Принаймні ті, кому було куди повертатись.

Ані води, ані світла

Ми почали свій репортаж на Північній Салтівці з будинку по вулиці Наталії Ужвій, в якому вже ніхто ніколи не буде жити. Харків’яни прозвали його "Ляльковим", бо після прильоту в 16-поверховій будівлі повністю зруйнувалась зовнішня стіна, але деякі кімнати залишись майже цілими та з меблями. Відчуття, ніби люди звідти тільки пішли.

Біля цієї багатоповерхівки ми зустріли Тетяну Каплєєву. В перші дні лютневого вторгнення жінка з донькою та чоловіком ховались у підвалі цієї самої будівлі. В березні родина виїхала до більш безпечного району Харківської області. Тиждень тому вони повернулись до Харкова.

Їхній будинок дивом уцілів, хоч і розташований навпроти багатостраждальної будівлі. Під час масованих обстрілів Салтівки в них хіба розбило вікна в деяких кімнатах, Тетяна це називає дрібницею.

"Повернулись тому, що рідніше дому нічого немає. Тебе тут чекають, тут ти потрібен", — каже Тетяна.

Коли родина приїхала додому, у квартирі не було ані світла, ані води. На шостий поверх вони підіймаються пішки. Тетяна розповідає, що в них є опалення, тому жити можна. А до всього іншого вони пристосувались.

Готувати вони ходять до пункту незламності неподалік, там і заряджають телефони. Також їм допомагають сусіди. В деяких квартирах вже є світло, тож зараз родина буде налагоджувати електропостачання і в себе. Тетяна каже, що настільки згуртованими люди в цьому районі ще ніколи не були. 

"Нічого доброго, але жити треба"

Після розмови з Тетяною ми продовжили прогулянку вулицею Наталії Ужвій. Проходячи повз зруйновані "бетонні джунглі", не можемо повірити, що тут може хтось жити. Усі вікна забиті, на вулиці зустрічаються лише птахи та дворові коти. Побачити світло у вікні було б радістю та сигналом, що тут хтось є.

Нарешті чуємо звук відкриття дверей, з під’їзду виходить пенсіонерка пані Марія. В неї є електроенергія та працює ліфт. Але в цьому будинку немає опалення. Тож під час останнього блекауту вона сиділа не тільки у темряві, але й у холоді.  

"Вікон немає, все забите. У квартирах темно, тож якщо світла немає, то тільки з ліхтариком ходити", — розповідає про свій теперішній побут пані Марія.

Жінка розповідає, що до її багатоповерхівки повернулось до пів сотні людей. Хоч зараз без опалення важко, але в них є змога вмикати електрообігрівачі. Водопостачання ще не відновили, тож по воду ходять до місцевого джерела. Йти туди з пів години. Хоч це і далеко, але іншого виходу мешканці не мають.

Ми теж прямуємо до водойми і зустрічаємо там людей з різних куточків Північної Салтівки, адже відсутність водопостачання тут не рідкість. Хтось набирає одразу багато пляшок, аби не ходити по декілька разів, хтось — лише одну-дві.

Ціна "дружби народів"

Від джерела ми прямуємо до вулиці Дружби Народів, зараз ця назва звучить іронічно. Після "дружніх" ракет окупанта навколо залишилась купа понівечених будинків. Не дивно, що мешканці вулиці хочуть її перейменувати.

Є на Дружби Народів будинки, яким пощастило більше, — з наслідків обстрілів у них лише вибиті шибки та сліди від уламків. Біля будинків ми зустрічаємо Галину Василівну, їй 94 роки, і це на її пам’яті вже друга війна.

До того, як онуки змогли евакуювати стареньку, понад місяць вона жила у підвалі разом із сусідами. Але вже у грудні свій день народження жінка святкувала у своїй квартирі на Салтівці. Після повернення Галина Василівна жахнулась побаченому — таких руйнувань вона не пам’ятає навіть за часів Другої світової.

"Ось ця війна дуже зла. При німцях такого не було. Переживаю зараз все на світі. Як це в людей усе погоріло? Я путіну цього ніколи не прощу", — обурюється пенсіонерка.

У квартирі Галини Василівни є усі комунікації — світло, вода, опалення. Проте жінці від цього не легше, бо важко уявити як це — вдруге пережити той біль, який приносить війна.

Зараз на Північній Салтівці пошкоджена більш ніж половина житлових будинків, понад 300 підлягають демонтажу. Вже наприкінці 2022-го район почали відбудовувати. Будівельники працюють одночасно над пів сотнею об’єктів: відновити планується 67 будинків. Комунальники ж лагодять комунікації у багатоповерхівках, бо чи не щодня сюди повертаються люди та життя.