Місто-герой Ізюм: життя після окупації та відновлення

"Страшніше за Бучу", — так коментували люди, які рік тому побачили наслідки окупації в Ізюмі, що на Харківщині. Протягом пів року російські військові знущалися з місцевих — обстрілювали їхні вікна, залякували та катували. Майже пів тисячі мешканців міста, які не пережили цю окупацію, були поховані просто в лісосмузі. Після себе росіяни залишили в Ізюмі зруйновані житлові будинки, школи, магазини, медустанови, аптеки. Попри пережите, люди продовжують жити й відновлювати своє місто, а річницю визволення від окупантів святкували навіть під загрозою ймовірних обстрілів. Ми зібрали в нашому матеріалі Новини.LIVE спогади людей про ті страшні 6 місяців обстрілів та окупації, а також розповіді про те, як місто сьогодні оживає.

Пів року окупації

Перший авіаналіт на Ізюм був 28 лютого, а вже передмістя та північна частина Ізюму були захоплені російською армією. Українські військові підірвали мости, тривали довгі бої. Гуманітарних коридорів не було, а "режиму тиші" росіяни не дотримувалися, тож протягом кількох днів люди взагалі майже не виходили з підвалів.

Контроль над Ізюмом перейшов до російських військ з 1 квітня, після чого окупанти розпочали перевірки населення, шукаючи українських військовослужбовців, членів їхніх родини, будь-кого, хто мав відношення до армії.

Рятувальник Олег Туренко, який пережив цю окупацію, розповідає, що окупаційна влада тривалий час не давала їм виїжджати допомагати людям. Тіла загиблих місяцями лежали просто на вулиці або під завалами. Але коли вони отримали дозвіл, на виклики їздили з українськими шевронами, за що росіяни їх били.

"Ви не побачите жодного фото або відео з нашими рятувальниками без цих шевронів. Їх били, але вони все одно їх носили", — каже дружина рятувальника Наталя.

Усі ці пів року місто було на межі гуманітарної катастрофи — брак продуктів та відсутність електрики, води й опалення.

"Певний час харчувалися рештками. Нас було 6 людей у підвалі та двоє дітей. Хліба ми не бачили місяці два", — розповідає пенсіонерка Людмила.

Коли росіяни "обжилися" в Ізюмі, а пропагандистським каналам потрібна була "гарна картинка", в місто почали привозити продукти та роздавати людям. Окупанти навіть намагалися подружитися з місцевими, але все одно вважали, що вони прийшли звільняти їх від примарних нацистів.

"Вони мені кажуть: "Вас тут принижують за російську мову". А я їм: "Але ж я з вами російською і спілкуюся. Ми нормально жили, а що ви тепер наробили?" — згадує одну з розмов із росіянами мешканка міста Катерина.

Але в більшості випадків гуманне відношення до людей в Ізюмі залишалося лише словами із сюжетів російських телеканалів.

Знущання з людей

Загарбники під час окупації Ізюму влаштували в’язницю та кімнату тортур у місцевому відділку поліції. В темних підвальних камерах люди перебували від декількох тижнів до місяців, навіть не завжди розуміючи, що саме від них хочуть окупанти. Серед інструментів катувань були електричні кабелі.

Серед таких арештантів мешканець Ізюму Максим. Чоловік розповідає, на двір сусідів заїхала машина росіян, з неї вийшли автоматники, які побачили його та одразу закували в кайданки й повели до катівні. Ніхто нічого не пояснював, запитання не ставили. Тільки закували в наручники та катували струмом. Через тиждень Максиму вдалося звідти визволитися, бо окупанти почали тікати з Ізюма.

"Коли росіяни зрозуміли, що ЗСУ наступає, вони нам сказали: "Якщо завтра щось буде — ми просто в кожне вікно по гранаті кинемо, і все". Наступного ранку прийшли інші військові й сказали, що їм нас шкода, і відпустили. Наказали: "Швидко хапайте документи, у кого що було, і йдіть. А то зараз прийдуть інші, і вони вас розстріляють", — розповідає Максим.

Деокупація Ізюму

Ще на початку Харківського контрнаступу збройні сили України розвіяли міфи про "непереможну другу армію світу" Росії. Але якщо з Балаклії та Куп’янська росіян довелося вибивати, то з Ізюма вони просто повтікали. Напередодні звільнення в Ізюмі окупаційна влада ще й оголосила комендантську годину на шість днів. Місцеві розповідають, тікали так, що "колеса на автівках відпадали".

"Тікали сильно. Бігли із сумками в обох руках. Я ще й думаю: "Чого вони бігають?" Ще й по кілька заходів – туди-сюди. А потім ми дізналися, що вони взагалі поїхали", — розповідає мешканка міста Вікторія. 

Увійшовши до Ізюма, ЗСУ захопили там величезну кількість трофеїв. Адже росіяни кинули свою техніку та боєприпаси, що свідчить про те, що це була справжня втеча.

"Один із поліцейських на моє питання, чому росіяни залишили стільки військової техніки (понад 100 одиниць) в Ізюмі, зазначив, що орки просто розпродали весь запас пального, і тому втікати довелось у тому числі на велосипедах…" — розповідав на своїй сторінці у Facebook тодішній заступник міністра внутрішніх справ Євген Єнін.

Українські військові разом із собою привезли Starlink, аби люди могли зв’язатися з родичами — в місті не було ніякого зв’язку.

"Мій чоловік подзвонив мені, і я вперше за пів року побачила його обличчя. Це було дуже важко, бо зв’язок був тільки на Крем'янці, але ходити туди було небезпечно", — згадує мешканка Ізюму Наталя.

Тривалий час офіційні джерела не давали підтвердження звільнення Ізюму, але вже 14 вересня під головуванням Президента України Володимира Зеленського, командувача Сухопутних військ ЗСУ Олександра Сирського в місті урочисто здійняли прапор України.

Масові поховання

На початку повномасштабного вторгнення Ізюм зазнав найбільших втрат серед мирного населення. 9 березня 2022 року російські війська нанесли авіаудар на цій п'ятиповерхівці по вулиці Першотравневій. International Human Rights Watch зазначила, що масштаби руйнувань і характер уражень організації можуть свідчити про використання окупантами бомби зі снарядами ФАБ-500. Ця бомба влучила в середину будівлі, обваливши всі п'ять поверхів вниз до підвалу, де в той момент перебували десятки людей, які намагалися сховатися від російських обстрілів. Уповноважений ВР з прав людини Дмитро Лубінець заявляв про 54 загиблих, серед них 7 дітей, вижити вдалось лише двом людям.

Через постійні обстріли люди не могли провести нормальні похорони, тому загиблих ховали просто на подвір’ях осель. Ближче до літа окупаційна влада наказала їх перепоховати. Родичі викопували померлих самі, а якщо рідних померлого у місті не лишилося, це робили волонтери. Вивозили тіла загиблих до лісосмуги неподалік місцевого кладовища. Загалом 445 місць поховання та братська могила українських військових. На деяких хрестах ані імені, ані дати — лише номер. Більшість тіл, які були ексгумовані, мають ознаки насильницької смерті, а 30 — сліди катувань.

"Є тіла з мотузкою на шиї, зі зв'язаними руками, з поламаними кінцівками та з вогнепальними пораненнями. У декількох чоловіків ампутовані геніталії. Все це докази жахливих тортур, яким окупанти піддавали мешканців Ізюму. Більшість тіл — цивільні, 21 — військові", — пише у себе в Telegram-каналі голова Харківської ОВА Олег Синєгубов.

Тіло Сергія Сови було знайдено на місці масового поховання в Ізюмі. Фото його понівеченої руки із синьо-жовтим браслетом стало символом звірств росіян на Харківщині. Нікопольчанин Сергій Сова служив у ЗСУ з 2014 року і загинув, захищаючи Ізюм від російських окупантів у квітні цього року. Він вважався зниклим безвісти, допоки його тіло не було знайдене в Ізюмі, а дружина не упізнала його.

57 тіл з масового поховання досі не ідентифікували. І воно таке не єдине в Ізюмі. Знайдено щонайменше ще 3 таких місця в цьому районі.

Ізюм сьогодні

10 вересня в Ізюмі містяни відзначили річницю звільнення від російських окупантів. Люди вшанували пам'ять безневинних жертв цієї війни, а також земляків міста, які віддали своє життя за свободу України, на алеї слави.

"Ця дата —  ще не свято, воно буде після нашої перемоги. А зараз це поки що дата звільнення нашого міста від рашистських окупантів. З початку війни та окупації наше місто пережило тяжкі часи — це і великі руйнування, які побачив увесь світ, і смерть наших мирних людей. З першого дня ворог нещадно обстрілював Ізюм, не розбираючись — і житлові квартали, і приватні будинки", — сказав мер Ізюма Валерій Марченко.

Міський голова також згадав, як російські війська продовжували тероризувати мирне населення після окупації, але це люди пережили, й місто продовжує жити та відновлюється.

В місті тривають роботи з відновлення пошкодженої російськими окупантами інфраструктури, адже 80% міста фактично були зруйновані. Насамперед відновлюють житлові будинки та об'єкти соціальної інфраструктури.

За рік після деокупації в місті відновлено електро-, газо- та водопостачання та інші послуги для населення. В місто продовжують повертатися люди. Зараз населення Ізюма становить 27 тисяч, тоді як одразу після звільнення в місті жило кілька тисяч людей.

В місті продовжують працювати й правоохоронці — за фактом воєнних злочинів РФ в Ізюмі зареєстровано понад 460 кримінальних проваджень.