"Ми настільки "шизануті" і цього достатньо": ветеран АТО розповів, що чекає РФ у разі нападу на Харків

Понад сім років на Донбасі йде війна. І тільки за офіційними даними вона забрала життя більш ніж 4 200 українських захисників і близько 3 900 цивільних жителів. Від Харкова до лінії фронту – близько 300 кілометрів, а у 2014 році проросійські сепаратисти навіть намагалися проголосити тут "Харківську народну республіку". Тоді їм завадили українські правоохоронці та патріотично налаштовані містяни.

Новини.LIVE поспілкувалося з членом Харківської обласної організації "Спілка ветеранів АТО" Андрієм Султановим про війну і те, чи варто харків'янам переживати через можливу ескалацію конфлікту з Росією.

Як Андрій Султанов потрапив у зону АТО

Андрію Султанову 56 років, він народився в Чечено-Інгушській АРСР і після розпаду Радянського Союзу підтримував створення Чеченської республіки Ічкерія. На момент Першої та Другої чеченських воєн він жив у Новоазовську (Донецька область), але каже, що ті події все одно залишили свій слід.

"Я тоді втратив однокласників, родичів. На момент Другої війни у мене вже там не залишилося ні дому, ні батьків, ні брата. Тому весь цей час я до Росії негативно ставився, хоча багато хто тут її й любив. Я ще говорив що тут таке ж колись буде. Але мене запевняли, що це неможливо, мовляв, ми ж брати", – згадує Султанов.

Після анексії Криму і початку війни на Донбасі він зрозумів, що все ж мав рацію щодо дій Росії та вирішив не сидіти склавши руки. Коли почалася Революція Гідності, Султанов жив у Харкові та, за його словами, активно допомагав патріотичному руху та армії. 

У серпні 2014 року він вивіз з окупованого Новоазовська дочку і зятя, а ще через рік добровільно відправився служити під час четвертої хвилі мобілізації, залишивши свій бізнес на управління дружині.

"Війна ніби по п'ятах за мною йшла все життя. А я – дорослий чоловік, займаюся бізнесом, у мене є деякі життєві правила. Наприклад, якщо моя сім'я хоче їсти – я встаю, заробляю гроші та годую її. Якщо сім'я в небезпеці – я йду її захищати. Те ж саме і з країною", – заявив ветеран.

"Ми йшли, як сліпі кошенята": про фронт у 2015-2016 роках

Після довгих суперечок з військкоматом чоловіка визнали придатним і відправили служити в Харківський зональний відділ військової служби правопорядку, а 2 вересня 2015 року Андрій Султанов відправився безпосередньо на фронт. 

"Там мало романтики. Потрапив восени – мороз, вогкість. Це зараз у тебе є контракт, ти знаєш куди йдеш, а ми йшли, як кошенята з закритими очима: куди кинуть, туди кинуть. Але ж я не на роботу йшов, а в армію. А коли мені кажуть, що там гроші платили, то завжди сміюся, бо зарплата за перші півмісяця служби у мене складала 560 гривень. У 2015 році я за такі гроші навіть з дивана б не встав", – розповів Андрій.

Також він повідомив, що тоді на фронті було багато молодих хлопців, яким ледь виповнилося по 20 років. Тому ті, хто був старшим і мав якийсь досвід служби, допомагали молоді витримати страхи війни. 

"Це дуже сильний стрес був, доводилося їх якось мобілізувати, підтримувати. Я їм говорив, що не можна боротися з речами, на які не можеш вплинути: "Ось уяви, що йде дощ. Цілий рік він іде. Ти його можеш "вимкнути"? Ні. Але можеш взяти парасольку, знайти укриття або, якщо подобається, бігати по калюжах. Так і тут – шукай своє місце на ці рік-два армії", – згадує ветеран.

Проте це розуміли не всі, тому траплялися військовослужбовці, які намагалися впоратися зі стресом за допомогою алкоголю. Крім цього, деяким його товаришам по службі фронт по собі "залишив" більш серйозний слід – психічні розлади. 

"Тільки в нашій роті трьох людей "списали" через психічний розлад. Один з них в сусідньому будинку живе, іноді впізнати мене не може", – повідомив Султанов.

Андрій також зазначив, що вважає цінним внесок кожного, хто відправився на фронт, і неважливо, чи воювала ця людина, чи забезпечувала роботу тилу. 

"Поки один чистить картоплю – хтось воює. Це нормально. Армія – це такий цікавий організм; вона як футбольний клуб. Сотні працівників, всі беруть участь: медики, масажисти, кухарі, тренери. І ось тільки 11 гідних отримують всі нагороди й почесті, тому що вони беруть участь у всіх колотнечах. Але це ж не означає, що вони змогли б це робити без тилу. Те ж саме і в армії", – розповів ветеран. 

Чи вистоїть Харків у разі ескалації конфлікту з Росією

Після війни Андрій Султанов повернувся до Харкова, де на сьогодні бере активну участь у житті "Спілки ветеранів АТО". За його словами, він упевнений в тому, що і колишні учасники бойових дій, і діючі військовослужбовці зможуть зупинити російські війська в разі нападу на Харків. 

"Ветеранів у місті небагато, але ми настільки "шизануті", що і цього достатньо. Нас і у 2014-2015 роках багато не було. Я тоді спілкувався зі знайомим з Хорватії, адже вони теж проходили подібне, і він сміявся над нашим підйомом патріотизму: "У вас на західному кордоні черги більші, ніж у військкомати. А в Хорватії ми з палицями виходили й вся країна була готова воювати, тоді як у вас 2-3%". І він мав рацію. Це стало зрозуміло коли минув час. Але навіть цього мінімуму нам вистачило для збереження своєї країни. Так, ми втратили частину території, але, сподіваюся, це тимчасово", – заявив ветеран.

Крім цього, Султанов зазначив, що в Харкові чимало людей з проросійськими поглядами – так званих "ватників". Однак, ветеран не вважає це проблемою: на його думку, такі люди найчастіше мають пасивну громадянську позицію, тому вони навряд чи перейдуть до активних дій. 

"“Ватники” хороші хоча б тим, що вони розуміють позицію сили – їм сказали славити когось, вони славлять, скажуть іншого – будуть його. Вони не єдині: хто їм, умовно кажучи, ковбасу дешевше дасть, той і буде головним", – підсумував Султанов.

А ось патріоти навпаки намагаються нагадувати противнику про свою присутність у Харкові, через що ті не наважуються напасти на місто. Це, на думку Андрія, дає українській армії одну з найважливіших переваг – час на підготовку до можливого конфлікту.

Більше оперативних новин шукайте в Telegram і Facebook Новини.LIVE Kharkiv