Розстріляна Ківшарівка: як найбільше селище України повертається до життя після семи місяців окупації

До повномасштабного вторгнення Ківшарівка вважалася найбільшим селищем міського типу в Україні з населенням майже 21 тисяча людей. Нині громада має сюрреалістичний вигляд: сіра і напівпорожня. 

Дістатися Ківшарівки наразі ще те випробування — зовсім поруч лінія фронту, через що цивільні можуть потрапити в селище лише за пропискою або за наявності перепустки від обласної військової адміністрації. Дорога довга і важка: посічена глибокими вирвами, зі зруйнованими дамбами, повз розбомблені будинки. На узбіччях кинуті понівечені автівки, валяється розбита військова техніка, а подекуди навіть і невикористані боєприпаси.

Деокупована Ківшарівка досі без світла та без води

До присутності преси в Ківшарівці не звикли — кореспондентів Новини.LIVE, які приїхали сюди одними з перших, спочатку зустрічають з деякою насторогою: з'ясовують, хто ми, звідки приїхали і про що збираємося запитувати. Ділитися своїми історіями під запис готові не всі. Регулярні вибухи, які повсякчас лунають десь поряд, місцевих вже не лякають — звикли.

Біля кожного будинку облаштована мінімум одна імпровізована кухня — газопостачання у селищі відновили лише на початку листопада, до цього часу люди готували їжу у дворах на багатті. Ось ми зустрічаємо пані Раїсу — вона кип'ятить чайник на вогнищі просто неба, бо уся побутова техніка вдома електрична, а світло мешканцям громади ще не під'єднали.

"Ну а що, одягаємося, взуваємося: ось багаття горить, ось Сергій грубку мені зробив, чайник закипить скоро. Головне — продукти є, господи, все є, нам гуманітаркою сильно допомогли. Скоро світло пообіцяли дати, до 15 числа, воду носимо з 35-го будинку по флязі. Якщо світло дадуть, ми будемо дуже раді", — не засмучується жінка.

На питання, чи багато її знайомих виїхали з Ківшарівки, додає: "Багато виїхало сусідів у нас, особливо старенькі повиїжджали, але я не поїхала, тому що нікуди. Дівчата їхали до дітей, сестер, братів — в мене немає, та й без грошей куди?"

Рубати дрова для розпалу жінці допомагає сусід Сергій, йому 62 роки. Вісім років тому чоловік збирався піти служити в АТО, але через хворобу у військкоматі йому відмовили.

"Мене свого часу не взяли в АТО, але я б москалику горлянку перерізав. Ми чекали тут на наших хлопців. І молодці влада і волонтери, вони нас зараз серйозно "затарили" гуманітаркою. Та й сміття вже вивезли, ліки, якщо попросити, привозять, ми всім задоволені", — переймає ініціативу у бесіді Сергій.

Зараз в селищі немає жодної крамниці чи аптеки, не працює ні лікарня, ні пошта. У квартирах по 4-8 градусів тепла, електроенергію та воду ще не увімкнули. Що також цікаво, в Ківшарівці немає назв вулиць, замість них мешканці називають номер будинку, і практично відсутній приватний сектор — житлові квартали складаються виключно з багатоповерхівок.

По селищу гатили з помсти

Гатити по домівках мирного населення росіяни почали вже після звільнення Ківшарівки. Місцеві вважають — у помсту. За останні кілька тижнів було вже дві ракетні атаки. Від "прильоту" в дев'ятиповерхівку, на щастя, ніхто не постраждав, про нещодавній обстріл на місці нагадує тільки величезна вирва поряд. Проте наступна ракета, яка влучила в будинок в сусідньому кварталі, забрала життя пенсіонерки — тіло жінки й досі лежить під завалами.

Серед іншого на вулицях Ківшарівки велика кількість покинутих тварин. Одних господарі випускали, коли евакуювалися, інші самі чкурнули від звуків вибухів. Взяти на себе відповідальність і прихистити чужих тваринок люди зараз не наважуються, ледве виживають самі, але за можливості підгодовують хвостатих. Один незнайомий, але цілком доброзичливий пес починає стрибати на нас під час інтерв'ю з батьком та сином. "Це ваш?" — не без цікавості запитуємо ми. "Вже буде наш", — хором відповідають хлопці.

Батька звуть Дмитро, сина — Олексій. Всі сім місяців їхня родина провела в окупованій Ківшарівці.

"Молодих забирали, вишуковували, допитували — я ховався, чесно скажу, на вулицю майже не виходив. Їхати нікуди не збирався, в мене тут жінка, двоє дітей, чекаємо на третього, батьки. Я без них, а вони без мене нікуди. Хоча хвилювався за родину, було небезпечно", — згадує голова сім'ї.

"Я боявся, дуже сильно бахкало, у підвалах ховалися. Будинки знищили — ось, навпроти, тільки подивіться. Церкву в Куриливці розбомбили, це село поряд з нами", — перебиває його малий.

Від згаданого дитиною селища Курилівка нині не лишилося нічого — вщент зруйновано усе: від хат до одного з найстаріших храмів Харківщини.

На момент нашого перебування в Ківшарівці біля місцевого будинку культури утворився чималий натовп з охочих отримати "гуманітарку" — цього дня харківські волонтери вчергове доставляють в селище продуктові набори на декілька сотень сімей. В тисняві сваряться люди, харчі видають за списками, на усіх коробок, звичайно, не вистачає. Наступна гуманітарна місія приїде сюди не раніше, ніж за тиждень.