Школи в метро і швидкісна відбудова Харкова. Інтервʼю з Ігорем Тереховим

Харків — місто, що з першого дня повномасштабного вторгнення потерпає від постійних ракетних обстрілів, однак те, з якою швидкістю Харків відбудовують, вражає. Також це місто, що успішно запровадило навчання в метрополітені. 

Новини.LIVE вдалось зустрітися та поговорити з міським головою Харкова Ігорем Тереховим. 

— Пане Ігорю, час підльоту ракет до Харкову дуже малий, люди інколи не встигають навіть зреагувати. Як ви можете жити у такій постійній небезпеці?

— Так, дійсно, відстань дуже мала — це 40 кілометрів до кордону з нашим ворогом, але нам потрібно жити. Нам потрібно працювати.

Ви бачите, що місто живе, місто розвивається, ми не стагнуємо. І так, дійсно, триває війна, і ми звикли.

Що стосується повітряних тривог, коли з Бєлгорода летять ракети до нас, то повітряна тривога не встигає, і це ми теж розуміємо. Але ми сконцентровані, нам потрібно бути сконцентрованими для того, щоб місто жило, для того, щоб люди працювали.

— Я бачу, що у Харкові постійно тривають відновлювальні роботи, і досить швидко. За чий рахунок проводять ці роботи?

— Поки що це кошти місцевого бюджету, але хочу сказати, що ми тісно співпрацюємо з різноманітними фондами, і нам вони допомагають. І я дуже вдячний їм за це.

Сьогодні ви бачите, що у нас практично всі контури закриті, але ми розуміємо, що на зиму цього не вистачить, і нам потрібні будуть вікна, нам потрібно буде утепляти всі ці отвори, які є, тому працюємо.

Також у нас тісна співпраця з центральною владою, і я хочу подякувати за це уряду, Офісу Президента, бо нам надають субвенції, і за рахунок цих субвенцій у нас є можливості встановлювати вікна і відбудовувати разом з міським бюджетом.

Збитки, які сьогодні ми оцінюємо у Харкові, — це 90,5 мільярда доларів. І звідки взяти такі кошти? Їх немає ні в державному бюджеті, бо триває війна, ні в місцевому тим паче. Тому це, знаєте, багаторівневий бюджет, який потрібний буде на відновлення Харкова.

— Немає такого, що центральна влада каже, що була реформа децентралізації, тож вирішуйте свої проблеми самі?

— Реформа децентралізації — це найбільш успішна реформа, яка є з часів ще Радянського Союзу.

У мене нема питань до центральної влади. Коли мені потрібно, коли потрібно місту, то нам надають допомогу. Я розумію, що грошей на все не вистачає, але потрошечку.

— Розкажіть, будь ласка, про харківську ініціативу очного навчання в метро.

— Дійсно дуже багато дітей в Харкові, родини яких мають бажання, щоб вони навчалися в режимі віч-на-віч. Але безпекова ситуація така, що ми були вимушені побудувати таку метро-школу для того, щоб діти були в безпечній обстановці, щоб вони навчалися.

Батькам, знаєте, головне, щоб їхні діти перебували в безпеці. І тому сьогодні дуже багато дітей навчається в метро-школі. Вона у нас у дві зміни.

Переважно навчання йде в 1, 2, 3 класах. Бо це найбільший запит на очне навчання. До речі, у нас дев'ять районів у місті, і кожен район має свої класи.

Ми сюди доставляємо дітей, якщо це необхідно, безкоштовно на нашому муніципальному транспорті. Окрім цього, годуємо тут для того, щоб вони нікуди не виходили. Є також медичний кабінет, психологічний кабінет. Окрім цього, зроблені всі умови для того, щоб діти були у безпеці, щоб у них не було доступу до потягів.

Також тут зроблено рекуперацію повітрообміну, це дуже важливо для підземного перебування дітей. Ще зроблено спеціальне освітлення, бо нам потрібно було так все розрахувати, щоб потім у них не було проблем з зором.

— Скільки все це коштувало для місцевого бюджету?

— Скільки б це не коштувало, це майбутнє нашої нації. Я не буду вам сьогодні називати цифри, але це не дуже великі кошти для того, щоб навчати дітей.

Що стосується парт, дошок, комп'ютерів, то ми перевезли з наших шкіл. Що стосовно того, як доставляти, годувати дітей — так, це витрати нашого міського бюджету. Це виключно міський бюджет. 

У нас були дуже стислі терміни у зв'язку з тим, що була заборона на навчання у найпростіших укриттях у школах, бо відстань підльоту ракет дуже мала. І нам потрібно було з 1 вересня навчати дітей, тому ми були вимушені за дуже стислий час зробити все для того, щоб дати змогу нашим дітям навчатись.

— Але бюджет Харкова в рази менший за бюджет Києва — як ви на все знаходите кошти?

— Ми вимушені сьогодні рахувати кожну копійку для того, щоб на все вистачало — це баланс бюджету.

До речі, хочу сказати, що вже півтора року у нас безкоштовний проїзд у всіх видах транспорту для усіх мешканців чи приїжджих, і метрополітен працює, і муніципальний транспорт ходить.

— Міністр фінансів каже, що у нас буде дуже велика дірка в бюджеті, якщо наші західні партнери не буду давати нам допомогу в подальшому, і всі, хто працює у соціальному секторі — це і лікарі, і вчителі — недоотримають  зарплати. Як із зарплатами у харківських вчителів? 

— Сьогодні ми виплачуємо зарплати у повному обсязі. Окрім цього, вчителі, які працюють в метро-школах, в них є в певні премії, які ми доплачуємо за інтенсивність праці.

Що стосуються майбутнього, то міністр фінансів балансуватиме, він знає бюджет. Я можу відповідати за міський бюджет, наші розрахунки поки що кажуть нам, що ми можемо платити так, як платили.

— Як ви вважаєте, чи стерла війна поділ на кластери за фінансовою складовою у суспільстві? 

— Знаєте, у перші дні війни я зупинив метрополітен, і тут у нас жили приблизно 160 тисяч мешканців, тих людей, які вимушено мали бути тут.

Усіх ми годували, усіх лікували в разі необхідності, усіх забезпечували гігієнічними наборами, не допустили жодного кишкового захворювання.

Когось евакуйовували по тунелях метрополітену на Південний вокзал, бо дуже багато виїжджало тоді людей. У нас були часи, коли в Харкові було десь приблизно 300 тисяч мешканців. Це жахливо було.

І, знаєте, у кожному своєму зверненні до харків'ян — і тоді, і зараз — я кажу, що ми разом — харків'яни. Нас війна дуже об'єднала, ми єдина родина, єдина харківська родина, яка витримала, вистояла.

У нас немає сортів. І тут були люди різних статків — і заможні, і незаможні, і діти, і люди похилого віку. Але всі ми були разом, і зараз ми всі тримаємося разом. І це головне.